43-річний розвідник із Луцька Ігор Павляк потрапив у полон під час контрнаступу ЗСУ на Запорізькому напрямку 18 червня 2023 року. Внаслідок трьох кульових поранень йому роздробило праве плече, великий палець на лівій руці та відірвало половину верхньої правої щелепи. Попри важкі травми, він вижив і провів у російському полоні півтора року, поки не повернувся додому під час обміну 30 грудня 2024 року.
“Коли мені одразу після перетину кордону з Координаційного центру нашого надали фотографії моєї сім’ї, відчуття щастя і радості переповнили мене повністю. Я навіть заплакав. Я думаю, що сльози радості — це був найяскравіший прояв моїх почуттів на той момент. Я був щасливий і я несу ці почуття і зараз”, – згадує захисник.
Ігор Павляк командував взводом розвідки 65-ї окремої механізованої бригади. Чоловік згадує, 18 червня він отримав три поранення і, будучи в напівпритомному стані, опинився в полоні.
“Для себе я вирішив ще на початку війни, що я, як розвідник і як офіцер, в полон здаватися не буду. Я хотів підірватися — це правда. Але на той момент, коли я був поранений, через гострі больові відчуття я не розумів, що в мене вже і травмована ліва рука”, – каже Ігор.
Умови полону були жорстокими: фізичне насильство, постійні приниження, катування. Найважчим були допити, які могли закінчитися каліцтвом. Павляк бачив, як росіяни знущалися над бійцями “Азову”, а 19 листопада 2024 року йому без знеболювального вирвали апарат зовнішньої фіксації з руки.
“Били у ноги, стегна, гомілки, повністю по всім ногам, аж до колінних суглобів, спина, шия, потилиця. Приїжджали цікаві особистості, які не цуралися бити в печінку, в нирки, що могло призвести до летальних наслідків. Якщо били, то, в принципі, можна сказати, все тіло. Навіть і обличчя”, – розповідає військовий.
Чоловік згадує, найстрашніше у полоні було почути крики побратимів, яких били на допитах. Та каже, трохи легше ставало, коли думав, що скоро може повернутися додому.
“Усе, що відбулося зі мною з 2022 року по теперішній час, — я не шкодую ні про що. Я вважаю, що ці події тільки зміцнили мене і укріпили мій характер, як людини. Хочеться бути прикладом для інших, бути позитивним прикладом, бути справжнім українцем, бо ми того варті. А ще мрію, щоб настав мир в нашій країні”, – додав Ігор.
