Виховувала трьох синів та робила людям татуювання, а потім зрозуміла, що 35 років займалася не тим. Анастасія долучилася до ЗСУ після смерті брата, який був захисником. У війську жінка служить діловодом, проте, каже, якщо буде потреба, візьме до рук зброю.
“Мій брат, який служив в штурмовій бригаді, сказав: “Ні. Якщо я тебе побачу тут, я тобі кінцівки виверну в іншу сторону”. Я сказала: “Добре, але якщо ти пообіцяєш, що ти будеш живий”. Він загинув 1 серпня. Дізналася я про це 3 серпня, на День народження мого молодшого сина. Тут вже мене нічого не стримувало. Я подала документи”, — розповідає Анастасія.
У війську жінка носить позивний “Ігла”. Нині вона служить у 228-му окремому батальйоні матеріального забезпечення. Жінка йшла в ЗСУ усвідомлено, каже це її найкращий період життя.
“Коли мене привезли на БЗВП і кажуть: оце психологічна смуга перешкод. Ви її в кінці всі пройдете. Я так дивлюсь: я? Пройду? Та ну ні. Того не буде. Жити в наметах, спати в спальниках, бігати по окопах в грязюці. Я така людина, я ненавиджу холод, я дуже теплолюбна”, — зізнається Анастасія.
У війську жінка служить діловодом, а ще займається рекрутингом. Каже, більше за все мріє помститися за брата, тож якщо буде потреба, то візьме до рук і зброю.
“Тим, що я тут, що я корисна для ЗСУ, для народу України, — я вже зробила свій внесок. Я вже не відчуваю себе якось винною, що не вберегла. Це дуже важливо. Підтримка моєї родини, моїх дітей. Коли діти кажуть: “Мама, я тобою пишаюсь”. Це дуже багато”, — каже Анастасія.
