“Найстрашніше для мене було те, що можу потрапити в полон. Полон для мене — це все”, — про свій досвід на передовій розповідає Володимир Вовк з Умані, який до війни 30 років працює човнярем в парку розваг.
24 лютого 2022 року чоловік побачивши вибухи у рідному місті, не вагався — одразу зібрав речі та пішов до ТЦК. Володимир пройшов лінію фронту на східних та північних напрямках. Під час одного з боїв під Соледаром отримав сильну контузію. У зоні бойових дій Володимир провів близько 18 місяців, опісля звільнився за сімейними обставинами. Проте довго вдома знаходитись не зміг.
“Влітку 2023 року прийшов сюди в Софіївку на роботу, тут пропрацював майже до кінця сезону. Ну до кінця сезону мене не вистачило. Я, так можна сказати правду, обманув дружину — сказав, що мене викликали в військкомат, а сам пішов до комісара. Я днів, мабуть, сім, можливо, десять, ходив. Потім вже нарешті мені підписали відношення”, — говорить Володимир.
Вдруге Володимир потрапив до 72-ї бригади. Через три дні після підписання документів уже знову був на передовій.
“Я був на таких серйозних позиціях, на яких хлопці, які вже там побували, у своєму підрозділі боялися навіть заходити. Я не жалів ні разу, що я туди попав. Моя мета була яка? Просто, чим можна допомогти. Я зрозумів, що я можу допомогти тим, що я прийшов, і при мені, я вже точно не пам’ятаю, ще троє чи четверо людей, елементарно, сходили в відпуску на цих 10 днів. Ну і, звичайно, в бою теж трохи я допоміг”, — згадує військовий.
Із зими 2023 року і до зими 2024-го був на Авдіївському напрямку. “Служив із кінця 2023 року і звільнився через рік також в кінці зими. Знову за сімейними обставинами. Ну, жінка вже не видержувала, вона була в курсі, що це був Авдіївський напрямок. Якщо пам’ятаєте, якраз саме тоді Авдіївку розбивали дуже сильно. Там важко було, жінка переживала, в неї від нервів почались проблеми зі здоров’ям. Офіційно по документах я знову ж таки звільнився по 26 статті. Але навіть зараз є бажання повернутись. Дружина, звісно, цього не переживе”, — говорить боєць.
Однієї ночі ледь не потрапив до росіян, коли з побратимами воював на Бахмутському напрямку. “Вийшло так, що я загубився. Ніч, темно… Я завжди вважав, що безстрашний, що не боюсь. Хлопці, які мене знають з 58-го, всі кажуть, що придурок. Куди треба і не треба влізу. Одним словом, загубився, злякався.
Я розумів, що до рашистів, до їхніх позицій, хай там не 30, але реально метрів 50. І в яку сторону йти, я навіть гадки не мав. Найстрашніше для мене було те, що можу потрапити в полон. Полон для мене — це все. Потім вже, коли до мене приєднався мій побратим один, потім іще один, то мені аж легше стало”, — розповідає Володимир.
Після звільнення з війська реабілітацію Володимир не проходив, у снах досі бачить війну. “Вночі заснути важко, взагалі не можу заснути. А якщо засинаю, то трохи зі страхом, бо те, що сниться, то не хочу навіть це розповідати”, — Володимир Вовк.
Читайте також:
▪️“Я трохи застарий для десантників, але бути корисним та робити щось, щоб скоріше вигнати нечисть з землі – нормально”, — так про свою роботу говорить 58-річний військовослужбовець НГУ Володимир Валявський з Чернівців.
▪️З моменту ухвалення Конгресом додаткового фінансування для України у квітні цього року США передали Україні озброєння на 3,7 мільярда доларів. Про це заявив речник Пентагону Пет Райдер.
