“Я трохи застарий для десантників, але бути корисним та робити щось, щоб скоріше вигнати нечисть з землі – нормально”, — так про свою роботу говорить 58-річний військовослужбовець НГУ Володимир Валявський з Чернівців.
Чоловік служить в технічній частині, спочатку робив для військових турелі, ремені для автоматів, а під час однієї з ротацій побратими попросили його зробити бойове багі.
“Я почав дзвонити й питати, бо простіше було взяти рами з багі на мотокросі, аніж вимірювати геометрію. Ми взяли спортивний багі, зробили концепцію й визначили, що нам потрібно, а чого позбуваємося. Темп був шалений. Люди просто приходили, запитували, що я роблю, питали: “А може я допоможу?”. Відпрошувалися у командирів й ставали біля мене”, — каже Володимир.
За словами чоловіка, військові приходили до нього й запитували, чим Володимир займається. Пропонували свою допомогу, й відпрошувалися у командирів для цього. Хтось у цивільному житті був слюсарем, а дехто мав навички зварювальника.
“І так сформувалася команда – екіпаж, як я кажу. Здається, якби нам треба було зробити “Ferrari”, то ми б і її зробили. Не за два місяці, але зробили б. Коли побратими почули, що таке робиться, то підходили й казали: “А нам було б класно, щоб було ось так”. Фактично, те, який вигляд має зараз машина, то це робота – колективна”, — розповідає військовий.
Володимир каже, військові, які воюють на передовій, краще знають, якої машини потребують. Так до багі розробили спеціальні евакуаційні ноші, а також передбачили місце для РЕБу. Перше багі нацгвардійці зробили за два місяці. Володимир каже, однієї машини – недостатньо. Щоб виготовити більше багі, шукають волонтерів та спонсорів.
“Я страшенно люблю свої землю та країну. А як інакше? Я трохи застарий для десантників, але бути корисним та робити щось, щоб скоріше вигнати нечисть з землі – нормально. Не десантник, але є такі речі, які ніхто, крім нас… Це так має бути”, — додав Володимир Валявський.
Читайте також:
▪️ГУР привітали 100-річну колишню зв’язкову УПА Ангеліну Паламар з ювілеєм та нагородили її медаллю.
▪️“Наші, коли зайшли – такі замучені, такі втомлені, бородаті, брудні, але такі рідні”, — пригадує день, коли дізналась про звільнення Херсона Наталія. Жінка з двома дітьми прожила в окупації вісім місяців.
