Андрій у війську носив позивний “Панда”. Саме так називався спортивний клуб, у якому чоловік навчав дітей карате. Після початку повномасштабної війни він одразу вступив на службу до миколаївських морпіхів з 36-ї бригади. Брав участь в обороні Донеччини, Запоріжжя та Херсонщини, де і потрапив під потужний обстріл.
“Торік у лютому по наших позиціях влучили ракети: спочатку одна, а потім одразу і друга. Наше місцезнаходження було зруйноване вщент. На мене впав дах. Багато моїх побратимів тоді загинуло, мені ж пощастило вижити дивом. Я отримав численні переломи ніг, забої та втратив багато крові”, — розповів Андрій.
Захисник провів у реанімації кілька місяців. Перенес безліч операції. Понад 4 місяці чоловік був прикутий до ліжка, бо ж права нога була майже вся роздроблена: переломи стегна, тазової кістки та надколінка. Аби врятувати кінцівку лікарі у Львові зробили більш ніж 10 операцій тільки на ній.
Після того, як ногу трохи відновили, з чоловіком почали працювати нейропсихологи та логопеди. Андрій вперше заговорив. Весь час поряд із ним була дружина Тетяна.
“Це було таке щастя для мене, адже наш шлях був надзвичайно важким. Ми наче починали з нуля, збираючи все з маленьких частинок. Спочатку відкрилося одне око, потім друге, почав реагувати на звуки, похитувати головою і ось – нарешті вимовив перше слово. Ми довго йшли до цих результатів”, — згадує жінка.
Попереду в Андрія ще кілька операцій і тривала реабілітація, та попри все він вже будує плани на майбутнє. Мріє повернутися до рідного міста, побачити своїх синів та знову тренувати дітей.
