Ганна Федянович, яку всі знають під позивним Багіра, вже 11 років на війні. Колись вона займалася будівельним бізнесом, а в 2014-му добровільно пішла служити в батальйон імені Джохара Дудаєва. Сьогодні вона — начальниця штабу медичного батальйону “Госпітальєри”, людина, яка тримає на собі величезний механізм координації.
“Мене можна назвати менеджером. Я займаюся організацією роботи батальйону. Зараз у нас є люди, які відповідають за конкретні задачі: організатор ротацій, той, хто збирає екіпажі, комунікує з військовими. Раніше це робила я одна, а тепер просто контролюю, щоб все працювало”, — розповідає Багіра.
Але її обов’язки — не лише логістика й координація. Вона говорить, що “працює” мамою: опікується бійцями, слідкує, щоб всі були нагодовані, здорові, навіть сварить, коли це потрібно. А ще — пече хліб для тих, хто повертається з евакуацій.
“Екіпажі телефонують: ‘Ми сьогодні заїдемо’, а я вже ставлю тісто. Колись у нас були кухарі, а зараз це мій обов’язок. І я роблю це з радістю”, — усміхається вона.
У штабі “Госпітальєрів” є особливе місце — маленький музей із трофеями війни, подарованими іконами від художника Лева Скопа. Там же є кімната відпочинку, хоча, за словами Багіри, буває, що місця не вистачає.
“Якось у нас було 170 людей. Мінялися по черзі, щоб всі могли відпочити. У нас тут родина, а не просто військовий підрозділ. Бійці кажуть на мене ‘мама’. Бо я для них і є мама”, — каже Ганна.
Вона бачила багато, але війна не втрачає здатності лякати.
“Раніше, до повномасштабного вторгнення, найбільший страх був перед танком. Танк поруч — і це жах. А зараз найбільше боїмося КАБів. Це не танк, це ще гірше”, — каже жінка.
Попри щоденну роботу на передовій, у Ганни є мрія. Вона купила будиночок у селі й хоче створити там місце для своїх дітей і майбутніх онуків.
“Такий чарівний дворик: квіти, сад, город. Щоб діти приїздили з онуками, а я як квочка їх доглядала, щось смачне готувала. Річка, лісочок поряд… Хочу, щоб вони запам’ятали ці теплі моменти, коли приїжджають до бабусі”, — ділиться Багіра.
Поки ж її дім — це штаб, а її сім’я — це сотні бійців, які щодня ризикують життям. І вона продовжує бути для них мамою.
