“Трохи шепелявлю, але, як бачите, розмовляю”,— говорить 22-річний Юрій, якого після двох років в російському полоні вдалось визволити. Після пережитих тортур хлопець втратив здатність розмовляти. Утім зараз потроху реабілітується.
У полон Юрій Гульчук потрапив у квітні 2022, коли разом із побратимами виконував бойові завдання на заводі Ілліча у Маріуполі.
У російських в’язницях військовий не виконував команд наглядачів. Мовчання стало його способом спротиву. За кілька місяців росіяни дізнались, що морпіх не розмовляє тільки з ними, а зі своїми у камері спілкується. У червні 2023 року вони зробили щось з ним, після чого полонений втратив здатність говорити.
За два роки полону Юрія не одноразово перевозили – спершу він був в Оленівці, потім його етапували в СІЗО у російський Таганрог, а через якийсь час – в Республіку Мордовія.
Мілана Компанієць довго не знала, чи живий її син. Але у січні 2024 року під час обміну полоненими було звільнено українських захисників, які перебували з Юрієм в одній камері, і з’явилася хоч якась інформація.
14 вересня Юрія та ще 102 полонених повернули в Україну. Через стан здоров’я його одразу направили у реанімацію столичної лікарні.
“Моє обличчя і голос він упізнав лише через три дні”,— говорить мама Мілана про свого сина морпіха, який повернувся з полону.
За прогнозами медиків, для того, щоб морпіх заговорив, він мав пройти щонайменше рік лікування у лікарні, втім вже за кілька днів до Юрія повернулося мовлення.
“Трохи шепелявлю, але, як бачите, розмовляю. Самопочуття нормальне. Навіть трохи на ноги сьогодні встав. Найближчим часом планую, можливо, навіть на перекур сходити”, – сказав Юрій.
